Елена Вахненко

Атака чорних котів

Українська версія оповідання "Атака черных кошек"

Оригінальна версія (російською)
Англійська версія

 

Я спізнювалася.

Чорт забирай, я дуже сильно спізнювалася! І куди - на іспит з філософії! Як, як я спромоглася проспати?! Адже ж знаю, пречудово знаю, що наш викладач прискіпується до будь-якої дрібниці! А запізнення і зовсім зводить у ранг злочинів (тим більш - у такий день!). Напевно, спеціально перевірить, хто зі студентів з'явився вчасно... Я однозначно влипла!

Я вискочила з під'їзду, застібаючи на ходу вітрівку й притримуючи на плечі ремінець сумки, яка наполегливо сповзала. Обличчя було блідим, без макіяжу, розпатлане волосся нагадувало гніздо - я навіть не встигла причесатися й нашвидку зібрала локони до нерівної купи. Хоча планувала причепуритися - наш лектор, Максим Віталійович, пан видний, імпозантний, жіночу красу повинен оцінити... Але тепер пускати в хід свої чари вочевидь безглуздо - я виглядаю, як опудало!

Я завертала за кут, коли під ноги мені метнулася чорна кішка. Я подумки застогнала. Ну, звичайно! Тільки поганих прикмет і не вистачало…

Пару хвилин опісля мою дорогу знову перейшла кішка, причому такого ж кольору, що й перша «погана прикмета». Ця була побільше, з яскраво-зеленими очима і хвостом-мітелкою.

Я ошелешено подивилася услід стрімкої тіні та здивовано знизала плечима. Ну, і як це назвати? Атакою чорних котів?

Незабаром я переконалася, що дійсно піддалася своєрідній атаці. По дорозі до університету я нарахувала сім (!) представниць сімейства котячих, і усі відрізнялися рідкісним за своєю глибиною вугільним кольором і надто осмисленими, трохи глузливими очима з пекельним вогником.

Я взагалі не забобонна, проте сім чорних котів - це занадто для будь-якої людини! Може, варто повернути додому?

Звичайно, я цього не зробила... і навіть майже не запізнилася.

***

На власне здивування іспит я не провалила. Більш того, отримала «відмінно», хоча навряд чи заслуговувала подібну оцінку. Просто сталося диво - інакше не поясниш.

Коли мені видали квиток і відправили готуватися, я сильно зажурилася. Мені попалися важкі питання; особливо засмутило друге, на тему непідвласної моєму розумінню діалектики.

Через півгодини я сіла за парту біля викладацького столу, стискаючи в спітнілих від хвилювання пальцях листок з відповідями. Серце гарячково калатало, руки тряслися…

-Отже? - м`яко сказав Максим Віталійович. - Який у вас квиток?

Я сяк-так випросталася, зробила глибокий вдих... і раптом заспокоїлася.

- Можете розпочинати, - втомлено поквапив мене професор. Наші погляди зустрілися, і Максим Віталійович немов спіткнувся. Здивовано закліпавши, він невпевнено додав: - Так... так... я слухаю…

Я заговорила - докладно, вдаючись в подробиці, яких ніколи не знала. Просто не могла знати - про це навіть в підручниках не писали.

Я вела мовлення майже півгодини, а коли, нарешті, вичерпалася, відчула дивну апатію і порожнечу.

-Добре, Афанасьєва. Відповідь на «відмінно».

Максим Віталійович намагався говорити чітко, але все одно здавався трохи одурманеним. А коли розписувався в заліковці, рука його тремтіла.

І ще один нюанс... додому мене знову проводжали коти. На мою думку, ті ж самі... і цього разу вони були мені дуже симпатичні!.

***

-Вона вже стала однією з нас, - впевнено сказала чорна кішка, що першої зустрілася мені на шляху цього ранку. - Хіба ти не помітила, Ірен, її фокус на іспиті?

Ірен, дебела чорна кішка, ліниво відгукнулася, відкривши одне в'їдливо-жовте око:

-Так, Стелла, звичайно... я все помітила.

Ще одна чорна хвостата бестія - найменша, в'юнка - весело підхопила:

-О, так, так, вона дуже обдарована відьмочка!

- Відьма-новачок, Наталі, - суворо поправила її Стелла. - Вона ще жодного разу не обернулася.

-Обернеться цієї ночі, - переконано заявила Наталі.

-Ось Тоді й подивимося, що і як. Не раніше.

-Але Ви повинні визнати, що вона явно талановита! - не вгамовувалася маленька кішка. - Як спритно вона ввела в транс професора! А потім прочитала в його свідомості правильні відповіді на питання! А він і не помітив!

-Що ж, твоя правда, - важко зітхнула Ірен, неохоче піднявши свою велику голову. Опісля паузи кисло додала: - З тобою неможливо сперечатися, Наталі!

Та лише безтурботно вимкнула.

***

Наближалася ніч... повітря сповнювалося сонною тишею і колючою свіжістю. Все навколо віщувало Чудо.

Мене весь день мучила неясна неусвідомлена тривога. Я ні на чому не могла зосередитися, нічого не могла робити…

Саме тому я рано лягла спати, хоча і не заснула. Просто лежала в ліжку, дивилася в темну стелю і чекала, чекала... чого? Не знаю!

Коли настала північ, я раптово піднялася (мене буквально підірвало з дивану!), швидко підійшла до вікна і навстіж відчинила його.

Ніч дихнула прохолодою, обрушила шквал приглушеного дрімотного шепоту... Я посміхнулася, розкинула руки - і стрибнула.

У стрибку я перемахнула через підвіконня і приземлилася вже на вулиці. Приземлилася кішкою - чорною кішкою. І лише в цей момент усвідомила, що стала відьмою.

Адже ми, відьми, місячними ночами обертаємося саме в чорних котів - з тим, щоб з першими променями сонця повернутися до світу людей.

Нявкаючи, я неквапливо попрямувала по алеї. На мене вже чекали...

Похожие статьи

Моя Гре́та, мой Э́ос
Рассказ

Стоит ли думать о чувствах, когда мир, казалось бы, летит в тартары, и климат меняется не в лучшую сторону? У героев на этот счет разные мнения… Итак, перед вами - история о Любви и Проблемах Выбора… история, которая происходит в неопределенном будущем на иной планете.

Body Positivity: Pros and Cons
Стих

They say that beauty is in the eye of the beholder... and body positivists quite agree with this postulate. But what is the danger of body positivity?

Бодипозитив: За и Против
Статья

Говорят, красота - в глазах смотрящего... и бодипозитивисты вполне согласны с этим постулатом. Но верно ли подобное отношение к внешности? В чем опасность бодипозитива?

Книга Вóрона
Сборник

Вóрон, который читает книгу… звучит странно, не правда ли? Но именно это он и делал. По крайне мере, так казалось со стороны. Впрочем, обо всем по порядку...