Цикл "Психологіня"
Російськомовна версія
Англомовна версія
Що може бути краще за філіжанку міцної, ароматної кави з ранку раніше? Особливо якщо подати її прямо в ліжко разом із пишними круасанами та джемом? І чорт із нею, фігурою!
До того ж у Наталі були на думці непогані методи спалити зайві калорії… наприклад, вдатися до бурхливих пестощів кохання. Не відразу після сніданку, звісно… потім, ближче до ночі…
- Я не майстер готувати, але кава начебто непогана, - скупо посміхнувся Артем, влаштовуючись поруч із Наталі зі своєю порцією напою і вже надкушеним круасаном. - А ось випічка що треба! З кав'ярні неподалік. Принесли щойно. Ще гарячі…
Круасани справді виявилися чудовими: теплі, з хрусткою скоринкою, вони полонили запахом свіжоспеченої здоби, пробуджуючи голод (який і без того загострився після пристрасної ночі). Наталі з апетитом вп'ялася зубами в ніжне тісто і навіть заплющила очі від задоволення. Вона вміла насолоджуватися такими простими речами, як смачна їжа, приємна бесіда, неспішний серіальчик перед сном… вміла і навчала своїх клієнтів цьому мистецтву (вірніше, намагалася навчити, не завжди успішно).
- Хто б подумав, що таксист виявиться таким галантним кавалером, - зауважила Наталі, роблячи ковток гарячої кави. - Не зрозумій мене неправильно... нічого не маю проти таксистів, просто сьогодні рідкісний чоловік приносить дамі каву в ліжко.
Артем перекинув руку через її плече і міцніше притиснув жінку до себе.
- Ну, я не кожній подрузі приношу каву в ліжко, - зізнався він з легким сміхом. - Тільки найособливішим… найкрасивішим!
"Найособливіша і найкрасивіша" посміхнулася:
- Прийнято! Комплімент зарахований... а кава з круасанами... це взагалі безпрограшний підхід. Завжди спрацьовує!
- Як важко мати справу з психологом, - жартівливо поскаржився Артем і цмокнув її у скроню. - Все ви знаєте!
- Так, нас, психологів, складніше водити за носа, - в тон йому відповіла Наталі. - Ми все розуміємо і читаємо між рядків!
Вони познайомилися кілька тижнів тому, коли Артем виконував свою пряму функцію таксиста та підвозив її додому. Зазвичай Наталі ненавиділа балакучих водіїв, але саме цей екземпляр припав їй до смаку. Причому настільки, що вона залишила йому свій номер телефону… практично всунула свій номер телефону, якщо бути зовсім щирою.
Звісно, Артем не годився для серйозних стосунків (принаймні з нею), але Наталі й не прагнула чогось серйозного. Їй хотілося легкості… хотілося вільного кохання, кохання без жодних зобов'язань. І для цього він був ідеальним варіантом!
Смаглявий брутальний брюнет середнього зросту з в міру підкачаною фігурою, він був по-своєму гарним… і особливо добре себе проявляв у тому, що стосувалося ліжка. У всьому іншому в них з Наталі було мало спільного.
Втім, це не мало жодного значення, адже більшу частину часу вони проводили саме у спальні. І тут між ними було повне порозуміння!
- Мені вже час збиратися, - зітхнувши, сказала Наталі, відклала спорожнілу тарілку й обережно вивільнилася з обіймів Артема. - Потрібно ще встигнути привести себе в належний вигляд до першого сеансу з клієнтом.
- Скасуй? - ліниво запропонував він, розтягнувшись на ліжку і спостерігаючи, як його подруга неквапливо збирається, натягуючи один за одним предмети гардероба на своє розкішне, з виразними вигинами тіло.
- Не можу, - знизала плечима Наталі, застібаючи блузку на пишних грудях. Варто було б сказати "не хочу", адже жінка зовсім не жадала проводити цілий день у компанії Артема. Сексуальний голод вона тимчасово вгамувала, а інтелектуальний і навіть емоційний він задовольнити не зміг би у будь-якому випадку. Занадто різні вони люди... з абсолютно несхожими смаками та інтересами.
- Чому не можеш? - заперечив Артем, не поспішаючи підійматися. - Ти ж працюєш на себе... у тебе немає боса. Можеш прогуляти.
Наталі придушила усмішку і мовчки вийняла пудреницю. Часу на повноцінний макіяж не було, але виходити на вулицю з абсолютно голим обличчям жінка не звикла. Злегка припудритись, нанести на губи блиск, а на вії – туш, і буде непогано! А вдома можна привести себе у “повну бойову готовність”.
- Хіба я не правий? – наполягав Артем. Розвалившись у розслабленій позі поверх покривала й анітрохи не бентежачись власної наготи, він з відстороненою цікавістю стежив за маніпуляціями Наталі, яка з розпатланою пристрастю коханки поступово перетворювалася на ефектну і випещену жінку.
- Ні, ти не правий, - нарешті заговорила Наталі, ховаючи пудреницю назад у сумочку. Залишилося поправити волосся, і можна йти! - Я, звичайно, працюю на себе... але й на свою професійну репутацію також. Я не можу нею ризикувати, - жінка знизала плечима і закцентувала: -. До того ж кожен клієнт – це гроші. А вони мені не завадять
Останній аргумент прозвучав для Артема найбільш переконливо. Чоловік кивнув і не без зусиль змусив себе прийняти вертикальне положення. Вставати не хотілося, але не лежати ж увесь день у ліжку? Та й проводити Наталі не заважало.
- Гроші нікому не завадять, - визнав він, потягнувшись за штанами. - Ладно, тоді йди… я наберу тебе ввечері.
- Домовилися, - неуважно посміхнулася Наталі. Думками вона була вже далеко звідси.
* * *
Наталі не без смутку згадувала часи, коли клієнти приходили до її київського кабінету в Україні – приходили фізично, без жодних віртуальних хитрощів. Все змінив коронавірус, що змусив багатьох з нас перенести діяльність в онлайн простір.
Ну, а потім почалася війна... і квапливий переїзд до Польщі ще більше обмежив її можливості. Наталі не мала ілюзій, що зможе консультувати поляків (не було розуміння місцевої культури та цінностей, та й знання мови підводило), а тому залишалися українці. А оскільки їх розкидало по всьому світу, онлайн формат став неминучим.
Ось і сьогодні вона мала проконсультувати п'ятьох клієнтів, і кожного - онлайн. Ну, а що поробиш? Хочеш вижити – пристосовуйся!
Першою у списку була Ганна Микитюк. Нова потенційна клієнтка, яка мешкала в Києві.
– Розкажіть мені про вашу проблему, – запропонувала Наталі, вивчаючи Ганну (наскільки дозволяла камера ноутбука). – Що привело вас до мене?
Ганна була досить привабливою жінкою років десь 35: струнка, світлошкіра, русява, в міру доглянута. Про інше судити було важко, принаймні поки їх поділяло так багато кілометрів.
- У мене досить незвичайне прохання, - сказала клієнтка і, спіймавши здивований погляд Наталі, поспішила додати: - Я готова заплатити подвійну ціну, аби ви погодилися!
Подібний початок розмови нічого доброго не віщував, і Наталі мимоволі напружилася.
– Про що саме мова? - насторожено спитала вона після короткої паузи. - Якого роду прохання?
- Поговорити з моєю сестрою. Танею Микитюк. Ми з нею будемо проїздом у Польщі наступного тижня… вона погодилася зустрітися з вами.
Наталі насупилась:
- А чому вона сама не звернулася до мене?
- Бо я насилу її вмовила хоч раз поспілкуватися з вами, - неохоче зізналася Ганна, придушуючи зітхання. - Вона не вважає, що їй потрібний психолог.
- Якщо так, я не зможу їй допомогти, - похитала головою Наталі. - Людина повинна хотіти прийняти допомогу, без цього толку не буде.
– Я розумію! - запевнила Ганна, до її блідих щік прилила кров. - І я не чекаю нічого, крім розмови. Будь ласка! Одна година… за подвійну чи навіть потрійну ціну.
- Не знаю щодо подвійної ціни, але тариф буде, безумовно, вищим, - кивнула Наталі. - Складніше завдання, вища вартість послуг.
Справді, чому б не заробити більше, якщо є така нагода?
- Звичайно! - поквапилась сказати Ганна. - Я заплачу стільки, скільки скажете. Просто поговоріть із нею… будь ласка, - у її голосі пролунав відчай.
Брови Наталі поповзли вгору, до лінії росту волосся. Що ж таке сталося із загадковою сестрою цієї Анни?
Вона озвучила своє питання вголос, щоправда, сформулювала його коректніше:
- Можете стисло описати проблему? Щоб я розуміла, чи варто братися до цієї роботи.
- Я дуже турбуюся за свою старшу сестру.
- Це я вже зрозуміла, - кивнула Наталі, починаючи втрачати терпіння.
Анна завагалася, перш ніж відповісти. Наталі майже бачила, як вона подумки перебирає фразу за фразою, намагаючись придумати, в які слова одягнути свою тривогу:
- Розумієте, Таня вже не дівчинка... їй 40 з гаком... і вона довгий час була самотня. Напевно, цим пояснюється її дивна… хм… поведінка.
- Стоп, стоп, стоп! - владно перервала клієнтку Наталі, невдоволено насупившись. - Я бачу, на що ви натякаєте. Вам не подобається обранець вашої сестри. Вибачте, але з такими запитами я принципово не працюю.
- Ні, ні, справа не в цьому, - бурхливо запротестувала Ганна, ще більше почервонівши. - Мені й справді не дуже подобається її Андрій (він мало кому подобається), але вони разом уже понад п’яти років. Або навіть семи… не пам'ятаю. Я мовчала… терпіла його, хай він і хам.
- Що змінилось? - з мимовільною цікавістю спитала Наталі. Варто було б припинити сеанс, проте їй хотілося дізнатися про фінал історії. Що спонукало Анну запропонувати психологу потрійну ціну за годину розмови з сестрою? Розмови, яка з імовірністю 95% не призведе до бажаного результату.
- Я з'ясувала дещо про… хм… характер їхніх стосунків. І не тільки я… ситуація набула деякого розголосу. Половина Інтернету сколихнулася.
– У якому сенсі половина Інтернету? – здивувалась психолог.
- Ну, це я перебільшила, звісно, - нервово засміялася Ганна. - Але все ж таки… Таня блогер, причому відносно відома… скажімо так, широко відома у вузьких колах. Вона у своїх етерах розмірковує про українську культуру, про нашу історію, українізацію і таке інше. Вона має свою аудиторію, досить непогану і лояльну.
- І ця аудиторія дізналася щось погане про характер стосунків вашої Тані та Андрія, її хлопця. Я вірно розумію? - поквапила її Наталі.
- Так, все вірно, - похмуро підтвердила Ганна. - Одна з підписниць опублікувала своє листування з цим типом... Андрієм. Вони познайомились у Тіндері, знаєте про Тіндер?
- Я не на Марсі живу, так що так, знаю, - холоднувато озвалася Наталі. - Це популярний додаток для знайомств.
- Вибачте, не хотіла вас образити, - зніяковіла Ганна. - Загалом Андрій намагався цю дівчину підбити на секс, причому грубувато… а вона знає, хто він такий! Знає, що він близький друг моєї Тані…
– Знає, звідки? Він також блогер?
- Так, він блогер, але менш відомий, ніж Таня, - у голосі Ганни пролунала зневага. - І мені здається, він їй трохи заздрить… Таня намагається йому допомогти, тому періодично вони ведуть свої етери разом. Тож її підписники знайомі з ним… візуально.
- Ясно, - кивнула Наталі. – Андрій познайомився у Тіндері з дівчиною, яка виявилася підписницею вашої сестри. Вона його впізнала і зрозуміла, що він має стосунки з іншою жінкою. Так?
- Так, - похмуро відповіла Ганна. - Підписниця сильно обурилася і опублікувала їхнє листування. Як я і сказала, ситуація набула розголосу... з дуже... неприємним душком.
- І ваша Таня вибачила його, наскільки я розумію? – припустила психолог. - А ви цього не схвалюєте?
- Якби просто вибачила! Все набагато гірше! - майже простогнала Ганна. — Вона оголосила, що в них, виявляється, вільне кохання! Жодних зобов'язань! Уявляєте?
Ганна допитливо придивилася до її обличчя, мабуть, шукаючи в ньому сліди обурення… проте Наталі залишалася холоднокровною. Вона й не таке чула від своїх клієнтів. Вільне кохання не могло її вразити.
- Тобто в них свого роду полігамія, правда? – діловито уточнила жінка.
- Ну, наскільки я зрозуміла, так... вони мають право розважатись на стороні. Щоправда, за умови, що йдеться лише про сексуальні розваги. Емоційно та духовно вони вірні один одному. Для мене це звучить дико…
Для Наталі це не звучало надто дико. У її житті теж було місце для вільного, "полігамного" кохання... яскравий приклад - Артем, чию спальню вона нині вранці покинула. Їх пов'язували саме такі вільні відносини – відносини без жодних зобов'язань.
- Можливо, Таня просто намагалася якось згладити ситуацію, - вголос помітила вона, знизуючи плечима. – Не хотіла розвивати скандал.
- Я теж так думала спочатку, але ні, - похитала головою Ганна. - Ми з Танею багато розмовляли на цю тему... вже ПІСЛЯ скандалу. І мені здалося, що вона справді вірить у свою теорію.
- Теорію?
- Ну… теорію вільного кохання. Мовляв, кохання, сковане будь-якими зобов'язаннями, приречене на провал. Таке почуття довго не проіснує.
Наталі задумливо звела брови, розмірковуючи над цими словами. Кохання без зобов'язань не має терміну придатності, ось як? Цікава гіпотеза! Можливо, у ній є зерно істини.
- Боюся, тут нічого не вдієш, - після паузи сказала Наталі. - Якщо таке переконання вашої сестри… що ж… вона має право на власну думку. Навість якщо це не збігається з вашим світоглядом. Тут нічого не вдієш. Вам доведеться з цим змиритись.
- Я б змирилася, якби все було саме так, як вона говорить! - сердито зауважила Ганна. Обличчя її почервоніло, тонкі брови зійшлися над переніссям. - Але насправді лише Андрій спить з усіма поспіль… а вона, наскільки я розумію, йому вірна. Теоретично вона може йому зрадити... має право... але на практиці не робить цього.
- Такий її вибір, - знизала плечима Наталі. – Її рішення. Вона вільна людина.
- Але ж це несправедливо!
- Життя взагалі не надто справедлива штука, - не без смутку озвалася психолог, придушуючи зітхання. - І з цим, на жаль, вам теж доведеться змиритись. Та й не лише вам. Усім нам.
Ганна насуплено дивилася на неї. Похмурий вираз обличчя і погляд спідлоба одразу надали їй віку, зробивши зримо старше і позбавивши неабиякої частки привабливості.
– Але я хочу допомогти їй… Тані. Вона дуже хороша людина, не можна допустити, щоб вона страждала! Та ще через такого, як Андрій.
Наталі ледве приховувала роздратування. Сеанс з Анною виявився марною тратою часу. Цю годину вона могла б провести більш цікаво...
- Я розумію ваші почуття, але, боюся, я не зможу вам бути корисною, - стримано сказала вона вголос. - Я навряд чи зможу змінити вашу сестру, тим більше за одну-єдину зустріч.
- Я не прошу її міняти, - запротестувала Ганна. - Просто поговорити... мої доводи вона пропускає повз вуха. Можливо, погляд із боку, тим паче професійний, допоможе їй інакше побачити всю ситуацію.
- Ви пропонуєте мені нав'язати їй вашу думку, ваш погляд на світ? - похмуро уточнила Наталі, хитаючи головою. – Так психологи не працюють.
Тим більше що теорія таємничої Тані про приреченість кохання “з зобов'язаннями” чимось імпонувала Наталі… психолог була згодна з цією концепцією, принаймні частково.
- Ні, ні, не треба нічого нав'язувати! Просто поговорити та переконатися, що Таня насправді вірить у своє вільне кохання… Просто поговорити… і що буде те й буде.
І Наталі здалася… вона втомилася сперечатися, та й взагалі, підозрювала, що це єдиний спосіб позбутися настирливої клієнтки.
* * *
Таня Микитюк з'явилася в її кабінеті через кілька днів. Вона прийшла в супроводі сестри, яка квапливо представила їх одна одній і одразу втекла. Поспішність, з якою Ганна вислизнула, викликала у Наталі підозру, що її родичка, м'яко кажучи, не в захваті від того, що відбувається.
"Мило, нічого не скажеш!" - похмуро подумала Наталі, чіпко вивчаючи Тетяну.
Та вмостилася в кріслі навпроти, сівши в навмисно розслабленій позі, нога на ногу, підборіддя піднято, і без того тонкі губи стиснуті.
- Подобаюся? - криво усміхнулася вона, впевнено зустрічаючи погляд Наталі. - Хороша собою?
- Загалом, так, - спокійно відгукнулася психолог, анітрохи не знітившись. - Хоча це залежить від смаку, звісно.
Таня була схожа на свою сестру: така ж світлошкіра, світловолоса, з тонко промальованим вузьким обличчям і прозоро-блакитними очима. Як і Ганна, вона була досить струнка - той популярний тип фігури, коли жінка прагне скинути пару кілограмів, які здаються зайвими лише їй.
- Отже, ось вона я... прийшла! - після паузи заговорила Тетяна. Її губи знову скривила посмішка, досить неприємна та в'їдлива. – Як і обіцяла Ганні.
-Так, мене вона теж переконала зустрітися з вами, попри ваше небажання та опір. Насправді це проти моїх правил… але ваша сестра була дуже наполеглива.
- О, так, Анюто вперта, - посмішка гості стала м'якше і приязніше. Жінка ніби трохи розслабилася, зрозумівши, що Наталі не планує її в чомусь переконувати, принаймні – так одразу, з порога.
– Ви прийшли саме тому? – уточнила Наталі. - Щоб уникнути конфлікту із нею?
Таня схилила голову набік, розмірковуючи над відповіддю.
- Ну… частково. Але не лише через це. Мабуть, мені знадобиться ваша допомога... хоч і не зовсім такого роду, як думає Ганна.
- Ось як? – здивувалася психолог. - Я заінтригована. Отже, яке у вас прохання?
- Почну трохи здалеку, - Таня помовчала, наморщивши лоба, потім обережно продовжила, явно обмірковуючи кожне слово: - Я не знаю, що наговорила вам Анька про мене та Андрія… вона ніколи його не любила… він… непроста людина. Мабуть, вона сказала, що ми влаштували бордель, так?
- Ну, не зовсім так, - посміхнулася Наталі. - Але їй справді непросто зрозуміти вашу концепцію вільного кохання.
– А навіщо їй розуміти цю концепцію? Це моє життя, мені й вирішувати, за якими правилами його прожити.
- Вірно, - погодилася психолог. - І все ж… навіщо ви прийшли? Чому вирішили витратити цю годину на спілкування зі мною?
- Я поясню, навіщо прийшла... трохи пізніше. Для початку я хотіла б розповісти свою версію нашої з Андрієм історії. Ви не проти?
- Навпаки, я цілком за! - бадьорим тоном запевнила її Наталі.
Тетяна Микитюк
Любити все наше, українське, мене навчили дід із бабкою по батьківській лінії, з якими я проводила щоліта в їхньому будинку під Києвом. Ця близькість “майже сільському побуту” надала моєму дитинству дуже особливого колориту.
Чудові були дні! Дід брав мене із собою по гриби чи на озеро… а іноді просто на прогулянку. Ми прегарно проводили час, обговорюючи все на світі: українську історію та літературу, наших поетів та письменників, художників та реформаторів… А вечорами, після вечері, він читав мені книги українських авторів: не лише класиків на кшталт Шевченка та Коцюбинського, а й сучасніші твори.
Ще дід вселив в мене пристрасне бажання прославити нашу культуру… зробити її популярною у різних куточках світу.
Щоправда, невдовзі з'ясувалося, що для початку слід розповсюдити нашу спадщину серед самих українців… і вже потім подумати про просування у більш глобальних масштабах.
На жаль, ми, українці, довгий час не цінували власного національного надбання і постійно рівнялися на сусідську країну (ту, що стала ненависною мені сьогодні). Хоча я щиро не розуміла чому. Звідки взявся цей комплекс меншовартості? Чому все, створене нашими обдарованими предками, здавалося нам недостатнім, непереконливим… дрібним?
Років десь у 16 я вирішила змінити ситуацію раз і назавжди… присвятити цій справі своє життя, якщо буде потрібно. І обіцянку виконала… вірніше, досі виконую.
Я пройшла довгий шлях. Працювала на радіо, потім опинилася на телебаченні як ведуча розважально-пізнавальної програми… ну а в результаті трансформувалася в ютюб-блогерку. На сьогодні це найефективніший спосіб спілкуватися зі своєю аудиторією та транслювати на публіку певний меседж. Мій меседж простий: настав час переходити на все українське, настав час визнати себе українцями… і полюбити в цій ролі.
У мене досить непогано виходить. Я навіть примудряюсь монетизувати свій контент, що саме по собі є показником успіху. Не буду брехати, наче багата, але якийсь прибуток мій ютюб канал приносить, на життя вистачає, до того ж непогане життя.
Робити те, що любиш, і отримувати за це гроші, що може бути краще? Мені однозначно пощастило!
Щоправда, у дечому мені пощастило менше, і звинувачувати доводиться, як не дивно, моє виховання. Річ у тому, що пристрасть до української культури – не єдине, що прищепив мені дід. Він наділив мене потягом до свободи та незалежності… навчив дивитися на світ ширше, мислити нешаблонно. Це виявилося у всіх сферах мого життя, включаючи особисте. Ну не могла я існувати в рамках нав'язаних правил та зобов'язань! Я не розуміла і не приймала традиційну модель “романтичних стосунків”, не розумію дотепер.
І ось дивно: чоловіки охоче відкидають класичну систему сімейних цінностей, але не дозволяють тієї ж свободи нам, жінкам. Я намагалася сперечатися зі своїми кавалерами, і не раз… на жаль, безрезультатно. Всі їхні доводи віддавали шовінізмом і відверто бісили. Наприклад, найпопулярніший аргумент – полігамність чоловічої природи. Мовляв, жінки моногамні та народжені виключно для материнства та турботи про домашній осередок. Ну ні! Я нічого не маю проти материнства, проте цього мені замало, мої інтереси набагато ширші.
У результаті я змирилася і визнала, що говорю з хлопцями різними мовами… і з того часу обмежувалася швидкоплинними, яскравими романами. Жодних серйозних стосунків! Ніякої сім'ї.
Мене все влаштовувало, більш-менш. Я жила насиченим життям, цікавим життям, і засмучувала лише відсутність дітей. Звісно, я могла б народити дитину суто для себе, проте роль матері-одиначки мене не дуже спокушала і здавалася несправедливою щодо потенційного малюка. З іншого боку, ідея вийти заміж тільки заради абстрактного сина чи доньки теж не приваблювала.
А потім з'явився він… Андрій. Ми познайомилися у Тіндері. Я взагалі з багатьма своїми партнерами знайомилася в цьому додатку. Зручно та швидко, дуже доступно… чудовий варіант для зайнятої людини.
Мій погляд зачепив профайл Андрія, і я зайшла на його сторінку. З фото мені посміхався темноволосий кучерявий хлопець, досить молодий (трохи молодший за мене), помірно симпатичний. З короткою борідкою і чорними шаленими очима, він був якраз у моєму смаку.
“Українець до мозку кісток. Люблю нашу культуру і шукаю богиню” - йшлося у нього на сторінці.
Любить Україну, от як? Цікаво!
"Я богиня" - написала йому я... і Андрій майже одразу відповів.
Пізніше він зізнався, що моє вітання його зачепило (у гарному сенсі слова). “Я зрозумів, що ти прочитала, що я шукаю богиню, а мало хто читає… зазвичай просто дивляться на картинки! – сміявся Андрей. - І твій метод спрацював!”
Ми почали обмінюватися повідомленнями та легко порозумілися… і незабаром домовилися про зустріч у “реальних умовах”.
Я не планувала нічого окрім легкої інтрижки, і Андрій, наскільки я розумію, також. Однак доля розпорядилася інакше. Виявилося, що ми сумісні буквально за всіма параметрами!
Спочатку нас об'єднала любов до України. Ми з азартом обговорювали нашу історію та традиції, сперечалися до хрипоти, до захвату та емоційного сп'яніння. Не завжди й не в усьому погоджувалися один з одним, але ніколи не переходили особистості. Навпаки, деяка розбіжність у поглядах лише додавала вогника нашим відносинам.
Безперечно, свою роль відіграв і секс. У нас було повне порозуміння у спальні! Ми любили експерименти в ліжку, причому дуже сміливі, одного разу навіть завітали до свінгер-паті. Чому б і ні? Це приємно полоскотало наші нерви і ще сильніше підігріло почуття.
Потім ми з'ясували, що обоє обожнюємо подорожувати, причому віддаємо перевагу активному відпочинку замість підсмажування на сонці.
“Я завжди хотів пішки обійти всю Україну, - зі смішком сказав мені Андрій, коли ми лежали в ліжку, відпочиваючи після пристрасних обіймів та ласок. - І не лише популярні міста типу Львова, а й села… поспілкуватися з людьми… вивчити нашу природу…”
Ідея припала мені до смаку.
“А зробімо це нашим спільним проєктом! – з ентузіазмом запропонувала я. - Обійдемо всю Україну. Не відразу, звичайно… поступово”
"Ти розумієш, що це зв'яже нас надовго?" – видав смішок він. - Чи не лякає така перспектива?”
“Мене не злякати! - із запалом заявила я. – А ти? Не боїшся?
“Тебе? Ха! Мрій! Ще не народилася жінка, здатна мене налякати”
“Ну-но! Це ми ще побачимо! - пирхнула я. - Гаразд, тоді домовились. В дорогу!”
Сказано – зроблено. Ми вирушили у свою першу подорож Україною, розпочавши з села поблизу міста Лева. У мене збереглися про ту поїздку найтепліші спогади… адже саме тоді ми з Андрієм стали справжньою парою, а не просто коханцями.
Напевно, нас остаточно згуртував однаковий погляд на питання полігамності та моногамності. Ми обидва вважали, що вірність у ліжку не відіграє великої ролі… значення має вірність емоційна, вірність почуттів… тоді як секс – це просто гра. Розвага. А розважатися можна з будь-ким. Набагато важливіше не зраджувати один одного у дійсно важливих справах.
З того часу минуло 7 років; ми з Андрієм досі разом. Ба більше, три роки тому ми з'їхалися та ділимо наш побут. І навіть господарські турботи не змогли нас посварити та розлучити. Нам добре одне з одним, чого ще бажати?
До речі, за ці кілька років у нас з'явилася ще одна ідея, скажімо так, проєкту. Ми хочемо виховати справжнього українця чи українку, з правильними переконаннями та ідеалами. Для початку, звичайно, варто його або її народити... або взяти з дитбудинку.
Як вам такий план?
* * *
– Як МЕНІ такий план? - повторила Наталі, не відразу зрозумівши, що розповідь завершена, і питання адресоване їй.
- Так, - кивнула Тетяна, трохи посміхаючись. Схиливши голову набік, вона з цікавістю дивилася на Наталі, явно аналізуючи її реакцію і намагаючись відшукати в її обличчі сліди засудження... або підтримки.
Наталі видавила скупу усмішку. Їй не подобалося бути об'єктом дослідження… А саме так вона себе й відчувала під пильним поглядом дивної гості.
Навіщо вона, ця Тетяна, взагалі прийшла? Чому вирішила поділитися своєю доволі пікантною, проте дуже особистою історією? Може, прагне похвалитися волелюбним способом життя? Чи шокувати?
Що ж, шокувати психолога досить складно. І не таке можна почути від клієнтів!
- Ваша ідея народити… чи усиновити… малюка… і виховати як правильного українця… звучить справді як проєкт. Благородний, але проєкт.
- Це і є проєкт, - кивнула Таня, і Наталі здалося, що вона навмисне говорить з деякою зневагою, трохи бравуючи. - Але це не робить його менш значущим для мене або Андрія.
- Що ж, це ваше життя, ваше право вибирати, як його прожити, - знизала плечима Наталі.
- Але ж ви мене засуджуєте! – впевнено заявила Таня.
- Зовсім ні. Чого ви взяли? Анітрохи.
- А що ви думаєте про мою історію? - продовжувала допитуватись клієнтка, голос її звучав дещо агресивно. Здавалося, Таня навмисно йде на конфлікт, бувши впевненою, що всі довкола її засуджують і заздалегідь захищаючись... хоча ніхто не намагався нападати. Принаймні, тут, у цьому кабінеті.
- Я думаю, що у вас незвичайна історія кохання, - спокійно сказала Наталі. - Незвичайна та красива.
– Красива? - здивовано простягла Тетяна, збентежена її відповіддю. Як то кажуть, нема чим крити. - Ви… правда, так думаєте?
- Звісно! І я здивована, що сестра не підтримує вас. Хіба вона не спілкувалася з дідусем... подібно до вас?
Таня подавила зітхання, відразу понурившись:
- Спілкувалася, але набагато менше, ніж я. Вона ж молодша сестра… і, мабуть, дід набалувався зі мною, на Анюту його ентузіазму вже не вистачило.
- Розумію, - кивнула Наталі. - Так буває, і часто. Уся його любов дісталася вам.
- Не вся, але левова частка дісталася саме мені, - Таня говорила винним тоном, наче вибачаючись.
- Отже, у вашої сестри, Ганни, традиційні стосунки... традиційна сім'я?
- Так, цілком традиційна: чоловік, і донечка є... чудова сім'я, і я нічого не маю проти! Просто це не для мене, ось і все.
- І вона… Ганна… не розуміє ваших стосунків з Андрієм? Чи засуджує їх?
- Так, засуджує, з багатьох причин, - зітхнула Таня, її губи скривилися в незадоволеній посмішці. – Андрій їй просто не подобається. Ніколи не подобався! Він і справді неоднозначна людина, буває різкий, до того ж у нього своєрідне почуття гумору. Ще він молодший за мене. Багато нюансів! Вільні стосунки – просто вишенька на торті. Остання крапля.
- Ясно… ситуація справді складна. Втім, відносини із родичами нерідко бувають заплутаними.
- Ага... а тут ще ця історія... з моєю підписницею, - Таня закотила очі та роздратовано похитала головою. - Думаю, сестра згадувала про це, я вгадала?
- Згадувала. І сказала, що тепер ваші стосунки з Андрієм усі обговорюють… в Інтернеті.
- Вона мені лестить, - усміхнулася Таня. - Усіх я не цікавлю. Але дехто обговорює, так. Нам з Андрієм навіть довелося вийти у прямий етер і пояснити своїй аудиторії… хм… що відбувається. Розповісти, як ми дивимося на стосунки, на питання моногамії. Вийшло погано.
- Чому?
- Ну… ми нервувалися… виправдовувалися… мерзенне відчуття. З якого біса ми повинні щось комусь пояснювати й доводити?! Це наше життя, наша особиста справа!
- Звісно, ви не повинні нічого пояснювати ні їм, ні навіть сестрі. До речі, наскільки я зрозуміла, її більше хвилює, що ваша полігамність… як це правильно сказати? Однобічна. Тобто полігамний лише Андрій… а ви зберігаєте йому вірність і вільні лише на словах.
- Вона помиляється, - стримано заперечила Таня. – Хоча для мене цінний сам факт свободи. Можливість чинити, як мені заманеться. Це… окрилює.
-Невже?
- Не треба іронії, - пирхнула жінка. - Зрозумійте, немає значення, скільки в мене буде чоловіків. Я ціную інше!
– Що саме?
- Відсутність штучних рамок, нав'язаних суспільством. Свободу жити яскраво, жити смачно… жити на 100%!
- Ви впевнені, що не обманюєте себе? - м'яко і не без смутку спитала Наталі.
- Впевнена. Мені важливо знати, що я вільна у своїх вчинках та бажаннях… розумієте? Ось і все. І ви даремно вважаєте, ніби Андрій зраджує мені праворуч і ліворуч і спить з кожною зустрічною.
- Ви знову намагаєтеся говорити за мене, - холоднувато зауважила психолог. Що за манера у клієнтів намагатися прочитати її думки? - Я не вважаю, що ваш друг спить із кожною зустрічною.
- Ну, моя сестра напевно вважає саме так! – уперто заявила Тетяна, брови її зійшлися над переніссям. Жінка одразу почала здаватися старшою… тепер вона виглядала на свої 40+ років. - Для нас з Андрієм секс не відіграє головної ролі! Наші стосунки глибші… Але як вкласти цю думку Аньці в голову?
- А навіщо вкладати їй щось у голову? Чому так важливо, щоб Аня вас зрозуміла? Мене, наприклад, мої родичі не завжди розуміють… і це їхнє право.
Таня ніби зніяковіла, до її блідих щік прилила кров.
- Ну... є причина... - вона опустила руки до свого живота та обережно погладила його. - Цей проєкт... наш з Андрієм... він у стадії реалізації.
В очах Наталі спалахнуло розуміння.
- О! - вигукнула вона і лукаво усміхнулася. - Отже, дитині бути?
Таня усміхнулася їй у відповідь, цього разу - без жодної іронії; вираз її обличчя теж пом'якшав, став майже одухотвореним.
- Строк зовсім ранній, поки нічого ще не видно... і ніхто нічого не знає. Точніше, Андрій знає, а більше ніхто. Якщо не рахувати гінеколога…. ну і тепер вас.
Наталі посміхнулася:
- Що ж, втішно чути... до речі... ви плануєте залишитися в Польщі? Чи переїдете до іншої країни?
- Я повернуся до України, до Андрія! – майже образилась Таня. - Так, там війна, але це моя батьківщина. Я її не покину. Поїздка до Польщі, швидше, ділова.
- Цікаво… – простягла Наталі. - Це ваша перша дитина, правда?
- Так. І оскільки мені за 40, шанси завагітніти були не такі вже й високі… проте нам пощастило. Не знаю, що буде далі, але наразі все добре. І щоби все залишалося добре, мені потрібна підтримка близьких. Зокрема, сестри… власне тому я і прийшла до вас. Погодилася прийти.
- Ви хочете, щоб саме я позповіла про… хм… ваш особливий стан? - здивовано і навіть трохи злякано уточнила жінка; вона ніяк не чекала такого розвитку подій.
- Ні-ні! - квапливо заперечила Таня, якій теж не припало до смаку це припущення. - Ми з Андрійком самі розповімо... коли будемо готові. Просто… чорт, не знаю, як сформулювати. Мене засмучує, що Аня налаштована проти нас… проти наших стосунків! Моя новина буде для неї неприємним сюрпризом. А хотілося б навпаки!
Наталі насупилась. Вона здогадувалася, на що натякає гостя, і ентузіазму не відчувала. Якщо її здогад вірний, робота буде невдячна... навіть безперспективна. У певному сенсі приречена на провал.
- Ви хочете, щоб я переконала вашу сестру, що у вільних стосунках немає нічого поганого? - скептично запитала вона.
- Ну… типу того, - насупилась Таня, знизуючи плечима і відводячи погляд. Вона явно розуміла, що завдання не з найпростіших.
- Щоб досягти результату, мені знадобиться багато годин... багато обговорень... суперечок... за один сеанс цього не зробиш... на жаль.
- Ну ви можете хоча б спробувати, - слізно сказала Таня. – Просто поговорити.
Наталі не змогла стримати смішок. Ось тепер видно, що вони сестри... родички! Різний погляд на сімейні цінності… натомість однакова наполегливість у досягненні мети.
- Ви нагадали мені вашу Аню, - посміхнулася Наталі. - Вона вмовляла мене зустрітися з вами зі схожою гарячністю. Майже такими ж словами.
Таня теж видавила з себе посмішку, хоч і дещо вимучену.
- Так, у дечому ми з Анькою схожі. Ну, що? Чи допоможете мені? Жодних претензій, якщо що! І плата вперед. Ви нічого не втратите, навпаки!
Наталі задумливо схилила голову набік, розмірковуючи. Варто було б відмовитися... проте щось заважало їй сказати категоричне "ні". Можливо, причина була у безперечному шармі сестер Микитюк; встояти перед ним виявилося непросто, не допоміг навіть досвід у психології.
Та й навіщо чинити опір цій харизмі, якщо від тебе не вимагають успіху? Просять просто спробувати… і заплатять у будь-якому разі? А гроші нікому не завадять.
- Ну що? - увірвався до її думки голос Тані, у ньому звучало нетерпіння. - Ви погоджуєтесь?
- Гаразд! - поступилася її натиску Наталі, похмуро посміхаючись. – Ваша взяла. Я поговорю із вашою сестрою. Не знаю, що з цього вийде, але я готова спробувати.
Наталі
Цей вечір вона проводила в компанії Артема. Вони вибралися "у люди", обмилувавши камерний ресторанчик неподалік будинку Наталі.
- Тут недорого і чудова кухня, - прорекламувала жінка обраний заклад, крокуючи вулицею під руку зі своїм кавалером. - Я люблю тут вечеряти, коли немає настрою стояти біля плити.
- А я рідко їм не вдома, - зізнався її супутник із кривою усмішкою. - Не завжди у себе вдома... але вдома.
- І стоїш біля плити? - єхидно поцікавилася Наталі. - Уявляю цю картину... ти у фартуху!
Чоловік беззлобно посміхнувся у відповідь.
– Ну, завжди можна купити щось готове у магазині... або замовити з того ж кафе страву додому. За підсумком воно й дешевше виходить. Але заради такої дами, як ти, можна зробити виняток із правил. Тому я готовий запросити тебе до найкращого ресторану міста.
Наталі скоса глянула на нього.
- Як я вже сказала, ресторан цілком доступний за цінами. І ще… ти ж розумієш, що я сучасна жінка… розумієш? Кожен платить за себе... так що не хвилюйся.
Навіть сутінки не приховали рум'янець, що проступив на його щоках:
- Я зовсім не це мав на увазі!
– А я це! - твердо промовила Наталі та вже м'якше додала: - Не бери на думку. Я цілком можу оплатити власну вечерю. Твою теж, якщо на те пішло.
- Мою точно ні! - обурився Артем.
- Гаразд, тоді кожен платить за себе, - знизала плечима Наталі, ховаючи посмішку, і після паузи вкрадливо сказала: - Мені потрібна твоя компанія... не твої гроші.
"Яких у тебе все одно немає!" - подумки завершила фразу вона, проте повторювати її вголос, звичайно, не стала. Тим більше, що Наталі не збрехала: Артем був потрібен їй як друг, коханець, часом - співрозмовник... не як спонсор.
Важко сказати, що подіяло, самі слова чи особливий тон, якими Наталі їх вимовила, але Артем ніби заспокоївся і легко поступився їй.
…Через чверть години вони вже сиділи за кутовим столиком ресторанчика в очікуванні замовленої вечері.
- Скажи, як ти ставишся до вільних стосунків? - вирішила перейти до "теми вечора" Наталі й змочила губи вином, яке їм подали як аперитив. Побачивши, як брови Артема поповзли вгору, вона поспішила додати: — Питання не має відношення до нас з тобою… я просто обмірковую проблему клієнтки.
- Не дуже зрозумів, до чого ти хилиш, - насупився Артем, мабуть, не надто повірив у міфічну клієнтку, і теж потягнувся за своїм келихом.
- У моєї клієнтки є чоловік… скоро буде дитина. Але їхні стосунки… як би їх назвати? Полігамні. Вони вільні мати короткочасні романи за умови, що це обмежується суто сексом.
- Цікава... модель сім'ї, - нервово посміхнувся Артем. - Не впевнений, що зміг би так жити з кимось.
- Тобто ти не схвалюєш такої свободи? – уточнила Наталі. Вона, як і раніше, намагалася знайти аргументи, які б переконали сестру Тані Микитюк поглянути на світ незашореними очима. Жінка сумнівалася, що ця задачка взагалі має рішення.
- Але чому ти в мене питаєш? - здивовано поцікавився Артем, все ще намагаючись відшукати якусь каверзу в її словах. - Я не знавець стосунків… і тим паче психології.
- Я лише раджуся, - знизала плечима Наталі. - Просто я й сама не можу визначитися, як ставлюся до полігамної родини… з одного боку, я цілком за свободу в будь-яких її проявах… з іншого ж, усьому є межа. Отже, твій вердикт?
Відреагувати одразу Артему завадив офіціант, який матеріалізувався біля їхнього столика з навантаженим підносом.
Поки він розставляв тарілки, таксист обмірковував свою відповідь.
- Що ж, питання складне, - заговорив Артем, коли вечеря була сервірована, і офіціант знову зник. - Мабуть, я був би готовий спробувати вільні стосунки за умови, що не йдеться про мою дружину... чи наречену. Ну… з просто тимчасовою подругою… чому б і ні? Але не для сім'ї.
- Сім'я – це святе? - усміхнулася Наталі, нарізаючи поданий їй стейк на акуратні шматочки.
Не помітивши глузування у голосі жінки, Артем серйозно кивнув.
- Ну типу того, - озвався він з набитим ротом. - Може, не прям святе, але родина важлива. З офіційно дозволеними зрадами вона нагадуватиме решето.
- А як же неофіційні зради? - жартівливо поцікавилася Наталі, наколюючи на вилку найбільший шматочок стейка. - Чоловіки часто зраджують… це теж перетворює їхні сім'ї на решето?
- Ні, там інше, - посміхнувся чоловік, хитаючи головою. - Таємна зрада - це як приправа до стосунків... перчинка... Ну... ти розумієш, про що я.
- Усе таємне робить життя більш захопливим, ага? - посміхнулася Наталі, із задоволенням розправляючись зі своєю порцією стейка.
- Ну, кажуть, заборонений плід солодший, - знизав плечима таксист, теж активно налягаючи на м'ясо. – Так воно і є!
Наталі лукаво глянула на Артема, по губах її прослизнула слабка посмішка.
- А може, ти вважаєш, що тільки чоловіки мають право зраджувати? І справа не в таємницях та заборонах…
Артем ніби образився:
- Зовсім ні! Я, звичайно, не хочу, щоб моя дружина мені зраджувала… але я не хочу щоб вона спокійно ставилася і до МОЇХ зрад. Нехай мене ревнує!
- А не зраджувати взагалі – не варіант? - хмикнула жінка, хитаючи головою.
- Чому не варіант? - знизав він плечима. - Нормальний варіант. Але… легка інтрижка (ТАЄМНА інтрижка!) нічого не зіпсує. Швидше навпаки...
- А якщо стосунки вільні, то немає жодної таємниці, жодної заборони… і це погано?
- Не знаю, погано чи добре. Просто якщо зради дозволені й навіть заохочуються, вони перетворюються на спорт… секс перетворюється на спорт! І втрачає значення… це не для мене, от і все.
Наталі схилила голову набік, розмірковуючи. Ось як… нетипова думка! Дозволені зради нецікаві і тому втрачають свою принаду… Що ж, можна спробувати використати цей аргумент у розмові з Ганною Микитюк. Сказати їй, що раз обранець її сестри схильний до полігамії, найрозумніше - дозволити йому "гуляти". Плід перестає бути забороненим і стає прісним. Несмачним!
- Мабуть, я згодна з тобою, - задумливо сказала вона вголос, відкладаючи вилку. - Вільні стосунки та сім'я погано поєднуються…
* * *
Наталі курила, і дим її сигарети вислизав назовні, у відчинене вікно, звідки долинали густі пахощі ночі. У кімнату раз у раз вривалися холодні пориви повітря, і жінка щоразу мерзлякувато зіщулилася, кутаючись у теплий халат і задумливо розглядаючи сріблястий кружок майже повного місяця на чорнильному полотні неба.
- То яка ж відповідь? Яка… - пробурмотіла психолог собі під ніс і, зітхнувши, загасила недопалок у мармуровій попільничці.
На жаль, навіть поетична атмосфера ясної місячної ночі не допомогла їй навести лад у власних думках і відповісти на запитання: вільне кохання… за чи проти? Добре чи погано? Адже одна справа - легкий роман без зобов'язань, і зовсім інша - люди, що пов'язані шлюбом... і чекають на поповнення свого сімейства! Зрештою, дитина – це відповідальність, причому велика. Відповідальність та свобода несумісні. Одне автоматично виключає інше.
Наталі нічого не мала проти свободи у стосунках… навіть схвалювала її! Але за умови, що це залишалося в межах короткочасних побачень без майбутнього і, звичайно, без дітей. Просто приємне проведення часу з випадковими коханцями... такими, як Артем, що солодко спав в її спальні, поки вона милувалася місяцем і розмірковувала про вірність і любов.
Однак сім'я - не роман з терміном придатності місяць-півтора, сім'я означала зобов'язання... про що Наталі знала не з чуток. Вона рано вийшла заміж і якийсь час була щасливою… але недовго! Втім, недовговічність сімейної ідилії не завадила їй боротися за стосунки із чоловіком понад десять років. На жаль, битва була програна, і все завершилося розлученням... після якого Павло (ексчоловік) забув про роль батька. Забув про їхнього сина, Платона... перестав приділяти йому увагу. І Платон не пробачив такої байдужості не лише батькові... їй теж. Саме її, свою мати, він звинувачував у зневазі Павла. Несправедливо? Мабуть. Хоча… може, він не зовсім неправий?
Хай там як, а життя навчило Наталі, що шлюб – це відповідальність. Це зобов'язання… а не свобода.
"Ось воно!" - пробурмотіла жінка, осяяна несподіваною ідеєю, і навіть випросталася в кріслі, вражена своєю здогадкою.
Ось воно, джерело її упередженості. Вона перетворює власний гіркий досвід на якесь загальне правило… переносить пережите розчарування на навколишню дійсність, тоді як її біль - відображення лише її минулого. Кожен має свою історію, зі своїм фіналом. Рівняти всіх під один гребінець, м'яко кажучи, неправильно... і непрофесійно.
Так, варто визнати: для неї шлюб став синонімом відповідальності (і антонімом волі). Але до чого тут інші люди? Ймовірно, Таня та її Андрій бачать світ інакше… вони мають свій унікальний досвід і своє уникальне життя… їм самим вирішувати, як його прожити.
Залишається донести цю думку Ганні Микитюк. Постарайтеся пояснити, що нікому з нас не вручили інструкцію до життя при народженні. А без інструкції вихід один – самостійно, найчастіше методом проб та помилок, розбиратися, як воно працює.
І ніхто не знає, хто за підсумком матиме рацію. Раптом саме Таня та Андрій… а не Наталі та Ганна?
